Замість законів – підвали: як росія чинить тотальне свавілля на ТОТ 

На тимчасово окупованих територіях України росія систематично порушує норми міжнародного гуманітарного права, прагнучи викорінити українську ідентичність, витіснити місцеве населення та замістити його власними громадянами. 

Жителів тимчасово окупованих територій позбавляють їжі, питної води та базових ліків, дітей силою розлучають з батьками й депортують до росії, а будь-яка проукраїнська позиція чи навіть спілкування рідною мовою стають приводом для репресій. Окупанти виганяють людей із власних домівок, нищать українські книжки в школах і намагаються виростити з наших дітей загарбницьку армію.

До Дня ООН ми зібрали свідчення, що висвітлюють репресивну політику країни-агресорки через досвід людей, які пережили окупацію. Імена респондентів змінено з міркувань безпеки.

Напади на цивільне населення та знищення цивільних об’єктів

Російські війська атакують цивільне населення та житлові квартали. Від початку повномасштабного вторгнення тисячі людей загинули, ще більше – втратили свої домівки. Безпосередні напади на цивільних осіб і цивільні об’єкти, а також невибіркові напади заборонені статтями 48, 51 і 52 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій.

«У своєму будинку я не живу, бо його зруйнували. 9 жовтня стався дуже потужний вибух. Вибухова хвиля пошкодила мій будинок. Після цього в мене були пошкоджені стелі, загинули домашні тварини», – Марина.

Катування, побиття і нелюдське поводження з цивільними

Російські військові та представники спецслужб піддають незаконно затриманих цивільних катуванням, побиттю та приниженням. Такі дії порушують статті 27 і 32 IV Женевської конвенції, які вимагають гуманного поводження і забороняють катування та інші заходи, що завдають фізичних страждань.

«Потім батько через адвоката передав інформацію про те, що під час його допиту в нього на очах хлопцеві одягали пакет на голову й випускали з нього повітря. Тато запитав: «Що ви робите?» — і вони почали бити його теж: по ребрах, по голові. Потім повели на розстріл, стріляли над вухами, через що в батька була контузія. Катували й електрошокером. Коротше, робили все, що вони вміють», – Марія. 

Незаконні затримання, свавільне позбавлення волі та ув’язнення цивільних

російські військові затримують цивільних й утримують їх без належних правових підстав і можливості оскаржити позбавлення свободи. Це суперечить забороні свавільного позбавлення свободи, закріпленій у звичаєвій нормі 99 МГП. Стаття 78 IV Женевської конвенції допускає інтернування цивільних на окупованій території лише з імперативних міркувань безпеки та вимагає дотримання процедури оскарження й періодичного перегляду рішення.

«У мене в перші місяці війни забрали чоловіка. Затримали на вулиці, тому що йому інкримінували підготовку замаху на якусь людину. Через це за ним слідкували, і вже потім вони прийшли додому, де я була сама. Був обшук, шукали те, що було пов’язане з тим, у чому його звинуватили. Він уже сидить майже чотири роки по всіх містах росії. Вони і мене допитували, я просиділа три тижні в СІЗО. Потім випустили, я зробила документи й виїхала», – Євгенія. 

Насильницькі зникнення людей і приховування інформації про їхню долю та місця перебування

Після затримання цивільних російськими силами їхні рідні нерідко залишаються без інформації про місце утримання, стан здоров’я і навіть про те, чи людина жива. Приховування цієї інформації позбавляє родини можливості дізнатися долю близьких. Статті 32–33 Додаткового протоколу I та звичаєва норма 117 МГП передбачають право родин знати долю своїх близьких і обов’язок сторін конфлікту вживати заходів для з’ясування долі зниклих.

«Зник вчитель математики, співробітник школи, молодий. Прямо на блокпості в Куп’янську. Він проходив навчання з військової підготовки. росіяни зняли його на блокпості, і досі (станом на грудень 2025 року – ред.) ніхто не знає, де він. У нього двоє маленьких діток залишилося. А ще чоловіка нашої вчительки військові рф утримували десь у підвалі. У будинку поліції росіяни облаштували катівню», – Олександра.

Позбавлення цивільного населення їжі, води та гуманітарної допомоги

Дії російських сил позбавляють цивільних доступу до продовольства, води та гуманітарної допомоги. На окупованих територіях незабезпечення населення їжею за наявності таких можливостей порушує статтю 55 IV Женевської конвенції, а перешкоджання операціям з надання допомоги, коли населення недостатньо забезпечено, – статтю 59. Використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війни безпосередньо заборонене статтею 54 Додаткового протоколу I.

«Їсти готували ми на такій бочці, двохсотлітровій. Хлопці рейки поклали, ми готували їсти. Перебігти через дорогу – ми не можемо. Тільки починаємо бігти, росіяни одразу починали стріляти. Ми тоді заховались під сходи, сиділи чекали. Тоді забігли в під’їзд, я взяла дещо поїсти хлопцям. Принесла, ми готували їсти. Хлопці бігали під обстрілами в місто по хліб. Сиділи ми там півтора місяця», – Валерія.

«Було таке, що ми їли просто дерть. Дерть – це крупного помелу зерно. Тому що взагалі все закінчилося, нічого не було. Було й таке – нічого знайти не могли. Я так сміялась, коли чоловік мені приніс кілограм насіння чіа. Я кажу: «Що ми будемо з цим робити?». Він каже: «Я тільки це роздобув. Воно дуже корисне, будемо їсти». А потім, з часом, десь запрацював м’ясокомбінат, і можна було розраховуватись картками. Тому що грошей, звісно, в банкоматах не було. Таке пішло життя бартерне: хтось знайшов молоко, а у когось є яйця. І пішов бартер, мінялися», – Лілія.

Позбавлення цивільних доступу до необхідних ліків і медичної допомоги

Через дії російських сил цивільні залишаються без необхідних ліків і лікування, а поранені та хворі – без своєчасної допомоги. Стаття 10 Додаткового протоколу I вимагає надавати медичну допомогу відповідно до стану здоров’я у максимально можливому обсязі та з найменшою затримкою. На окупованих територіях росія також зобов’язана всіма наявними засобами забезпечувати населення медикаментами й підтримувати роботу медичних установ відповідно до статей 55–56 IV Женевської конвенції.

«Ми були без ліків. Потім уже місяця (через – ред.) три, мабуть, вони почали організовувати своє – відкривали якісь точки торгові, відкрили аптеку. Так як, розумієте, грошей як таких не було, коли вони відкрили (аптеку – ред.), мені треба було дитині ліки, бо в неї піднімалася температура, і ще щось. Я сходила в ту аптеку, тих ліків, що мені треба за складом, їх не було, їх просто не було», – Вікторія.

Примусове розлучення родин, вилучення дітей і депортація до росії

Незаконні затримання, депортації та примусові переміщення, які здійснюють російські сили, розлучають родини й позбавляють людей зв’язку з близькими. Статті 25–26 IV Женевської конвенції передбачають можливість обміну сімейними звістками та сприяння пошукам членів роз’єднаних родин. Стаття 74 Додаткового протоколу I зобов’язує сторони конфлікту всіляко сприяти возз’єднанню сімей, розлучених унаслідок війни.

«У неї знайшли донат, який жінка зробила для ЗСУ. Вони її одразу забрали на підвал і потім до вʼязниці в Криму, а дітей – забрали. Родичів інших не було, і дітей забрали в притулок, на росію. А місяць чи два тому ця жінка померла в тюрмі», – Марія.

Незаконне знищення та привласнення майна, примусове виселення і переміщення цивільного населення

Російські сили знищують житло цивільних і примусово переміщують людей з окупованих територій. Стаття 53 IV Женевської конвенції забороняє державі-окупанту знищувати майно, крім випадків, коли це абсолютно необхідно для воєнних операцій. Стаття 49 забороняє депортації та примусові переміщення цивільних, допускаючи евакуацію лише за визначених у ній виняткових обставин і з дотриманням установлених гарантій.

«Виселили моїх сусідів. У грубій формі висловилися: «Убирайтесь отсюда, пока мы вас не… Я навіть не зміг попрощатися з сусідами», – Володимир. 

«До неї прийшли чеченці чи башкири, і її вигнали з хати з дітьми. От їм сподобався будинок, і все. Вони сказали: «Вимітайся, щоб тебе через пів години не було, куди хочеш йди», – Віктор.

Переслідування цивільних за українську ідентичність, мову, переконання та підтримку України

На окупованих територіях російські сили переслідують цивільних за українську мову, проукраїнські погляди та прояви національної ідентичності. Насильство, приниження і свавільне позбавлення свободи з цих причин суперечать гарантіям гуманного поводження та забороні дискримінації, які закріплені у статті 27 IV Женевської конвенції, статті 75 Додаткового протоколу I та звичаєвій нормі 88 МГП.

«Відкрили його телефон, а у нього ж проукраїнська позиція. І окупантам не сподобалось, що він писав в інтернеті про них. Його спакували і повезли. Він спочатку десь у Новій Каховці сидів, під Чаплинкою. Били його струмом, били чимось ще, і про більшість фактів, що з ним робили, він не хоче говорити, не розповідає. Але після повернення він прокидався від жахів, з криками, з істерикою», – Михайло.

Знищення української освіти, примусова русифікація та мілітаризація дітей на окупованих територіях

Російська окупаційна влада чинить тиск на дітей, батьків і педагогів через навчання за українською програмою та використовує освітнє середовище для пропаганди вступу до збройних сил рф. Стаття 50 IV Женевської конвенції зобов’язує державу-окупантку сприяти належній роботі установ, відповідальних за освіту дітей, а стаття 51 забороняє тиск і пропаганду, спрямовані на добровільний вступ захищених осіб до її збройних сил. Особливий захист дітей також передбачений статтею 77 Додаткового протоколу I.

«Вони (росіяни – ред.) приїхали з переліком забрати певні підручники: «Захист України», українська мова, українська література, історія України і, звісно, книги всіх українських авторів», – Олег.