Відсутність масок та досі не відновлені після обстрілів приміщення: з якими проблемами зіштовхуються прифронтові школи?

Восток SOS виокремив основні проблеми, із якими стикають школи у прифронтових районах. Частину з них проявила падемія COVID-19.
Перелічені нижче проблеми та виклики озвучила на зустрічі із тимчасовим виконувачем обов’язків міністра освіти і науки Сергієм Шкарлетом голова правління Восток SOS Юлія Красільниква. 

• Матеріально-технічний стан та відновлення пошкоджень. До прикладу в одній із шкіл Станично-Луганського району, збудованій у 1951 році, матеріально-технічна база стара і часто ламається.

Дах та облицювання школи  постраждали після активних бойових дій і досі повністю не відновлені. Старий бетонний паркан розсипається. 

У Попаснянському районі в школі необхідне перекриття даху та заміна систем опалення. 

Неподалік від Лисичанська школи недофінансовані, тому необхідні речі, на кшталт лампочок, віників, канцтоварів, вчителям доводиться закуповувати за власний рахунок. 

• Харчування – в сільських школах воно часто не організоване або організоване лише для молодшої школи: Так, у Станично-Луганському районі харчоблок не відповідає вимогам HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Point – англ. — система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок). Загалом, в області, за словами директорів, в жодній школі не дотримуються цих вимог. Навіть школи в Сєвєродонецьку потребують модернізації харчоблоків, бо немає централізованої системи харчування. 

В одній зі шкіл Новоайдарськього району харчування організоване тільки для учнів молодших класів.   

• Безпека в умовах пандемії: подекуди не вистачає масок, їх доводиться закуповувати власним коштом вчителібатьків. 

Наприклад, у Станично-Луганському районі школи забезпечені лише засобами для обробки поверхонь та підлоги (частину видало районне управління освіти, а частину інша організація). Маски не видавали взагалі, тож вони у дефіциті. 

У школі неподалік від Лисичанська немає одноразових рушників та масок, школа на має “вільних коштів”, аби їх придбати до кінця року. 

• Дистанційне навчання в умовах карантину: абсолютно всі опитані школи не готові до дистанційного формату. 

Одна із ключових проблем, яку актуалізувала пандемія, недостатнє  забезпечення навчальних закладів технікою, потрібною для ефективної організації уроків та забезпечення дистанційного навчання.  

До прикладу, у Сєвєродонецькій школі на 600 учні та 40 вчителів є всього 8 ноутбуків. 

Проблема з гаджетами та інтернетом також актуальна і для школярів. Під час весняного карантину деякі школи збирали дітей, у яких немає гаджетів і телефонів, у школі та проводили навчання. Так, у Станично-Луганському районі у селі лише 2 провайдери і не в усіх учнів є доступ до інтернету. Здебільшого, в дітей лише мобільні телефони та мобільний інтернет. У зв’язку із цим у процесі дистанційного навчання використовували вайбер: створювали окремі групи для класів за предметами. До цієї ж школи також їздять діти з сусіднього села, в якому інтернету немає взагалі, (використовували лише мобільний інтернет, якого недостатньо для онлайн уроків). У Новоайдарському районі у 30% дітей немає доступу до інтернету, гаджети також є не у всіх. 

• Транспортне сполучення.

У сільських школах шкільні автобуси організовані, проте є проблема із їхнім технічним станом. 

У Станично-Луганському районі шкільному автобусу 13 років і він часто ламається. Як розповіли Восток SOS, узимку особливо важко, з сусіднього села, з якого забирають учнів, взагалі немає дороги.  Ремонтувати автобус доводиться своїми силами. Неподалік Лисичанська багато-кому  з вчителів доводиться їздити на роботу з Лисичанська по 20 км в одну сторону за власний рахунок.

• Неукомплектованість штату – як наслідок фактично відсутнє викладання певних предметів, або викладання дуже низької якості.

В Луганській області є велика потреба в профільних спеціалістах з біології, фізики, англійської мови, інформатики, математики. Окрема проблема  у залученні молодих спеціалістів (не створені привабливі умови для них, тож ніхто не хоче йти працювати). У кількох школах немає психолога і соціального працівника. Немає системи моніторингу реального виконання програми і наповнення штату, по документах школи закривають штат, але на практиці діти не мають профільних вчителів і якісного викладання, як наслідок, не мають можливості/знань для вступу до ЗВО (закладів вищої освіти). До прикладу в одному з населених пунктів в Новоайдарському районі англійську викладала мама однієї з учениць, вчителя англійської в селі немає.