Історія 76-річної Ганни з Олександрівки: «У такому віці мені навіть великої хати не треба – лише своя маленька тихa кімнатка, де не доведеться ховатися від війни»
У 2022 році, ще на початку повномасштабного вторгнення, дім Ганни Павлівни у Гуляйполі Запорізької області знищили російські обстріли.
Разом з іншими місцевими вона провела в підвалі школи 12 днів, намагаючись сховатися і вижити під час ворожих атак. А коли змогла вийти – повертатися вже не було куди. Поруч не залишилося нікого з рідних, чоловіка жінка втратила кілька років тому.
Тоді її прихистила знайома родина з Дніпропетровської області. Добрі, небайдужі люди – родичі давніх друзів, з якими Ганна Павлівна колись працювала трактористкою. Так вона опинилася в селі Олександрівка. Прожила там понад три роки, допомагала по господарству, доглядала птицю, разом садили невеликий город.
Але війна дісталася й туди. Останні тижні життя в селі були нестерпними: часті обстріли, понівечені будинки, гори уламків, зруйнований міст, що скорочував дорогу до села. Будинок, де мешкала родина, теж постраждав: пошкоджено покрівлю, вибито вікна, зруйновано літню кухню.
Родина трималася до останнього. Не хотіли залишати господарство, дім, землю, де все знайоме. Але зрозуміли найважливіше – життя понад усе, і наважилися евакуюватися.
Першими виїхали Ганна Павлівна і 16-річний Данило – син жінки, яка її прихистила, а також ще одна родина їхніх родичів. На кілька днів усі зупинилися у транзитному пункті в селі Волоське, що приймає евакуйованих. Цей час став короткою зупинкою перед переїздом до нового будинку, який допомогли знайти знайомі в іншому селі області.
Ганна Павлівна дуже цінує турботу й людяність, яку до неї проявила родина:
«Я не знаю, як ми будемо далі. Будиночок, куди ми поїдемо, невеличкий, а нас багато, але я сподіваюся лише на краще і вдячна, що не одна. Це найголовніше, що може бути в такі важкі часи», – поділилася жінка.
Про свою мрію Ганна Павлівна говорить несміливо:
«У такому віці мені навіть великої хати не треба – лише своя маленька тихa кімнатка, де не доведеться ховатися від війни».
А ще з усмішкою додає, що юний Данило в усьому їй допомагає, і вона вдячна йому, як рідному онукові.
Сам юнак зізнається: «Я вже звик до бабусі Ганни. Стараюся також допомагати їй у всьому. Пам’ятаю, як ми ще до війни просто навідували її, привозили молоко. А коли почалося повномасштабне вторгнення, мама сказала, що вона буде жити з нами. Ми зустріли її, на велосипед погрузили речі, вдома підготували кімнату і так почали разом мешкати».
У транзитному пункті команда Благодійного фонду «Схід SOS» підтримала пані Ганну. Фахівці та фахівчині поспілкувалися з нею, розпитали про потреби, проінформували про юридичну й соціальну допомогу, надали психологічну підтримку та оточили турботою і теплом, щоб вона відчула підтримку і безпеку в ті моменти, коли найбільше цього потребує.
Підтримку евакуйованим надано в межах проєкту «Захист і необхідна психосоціальна підтримка постраждалих від війни жителів прифронту» за фінансової підтримки МЗС Німеччини.
