Дорога до безпеки: історія Юрія Степановича з Покровська
На вокзалі в Дніпрі, в очікуванні евакуації до Колиндян (Тернопільщина), Юрій Іванов пригадував вчасний порятунок і жахіття, пережиті в Покровську.
70-річний чоловік, який має проблеми із зором, не одразу погодився на виїзд. У прифронтовому Покровську, де обстріли стали частиною повсякдення, він тримався до останнього. Навіть коли сусіди одне за одним залишали місто, коли зникли світло, вода і зв’язок, а кожен новий день починався з дзижчання дронів і закінчувався черговими вибухами, Юрій залишався, бо був переконаний – їхати йому нікуди. Життя в холоді й темряві, з відчуттям постійної загрози обстрілів ніби стало на паузу, чоловік навіть перестав орієнтуватися в днях і датах.
«У хаті від постійних вибухів спочатку сипалася штукатурка, потім вибуховою хвилею повибивало вікна. Я забивав їх підручними матеріалами, а потім й забивати не було чим», – пригадує пан Юрій.
Та одного ранку, в лютому цього року, він прокинувся під завалами власного будинку.
«Навіть не зрозумів, коли й де стався приліт, просто спав. А потім, як черв’як, виповз із-під уламків, пішов до храму, де брав воду у священника. Там зустрів отця, який розказав про мене евакуаційникам», – розповідає Юрій.
Наступного дня чоловіка мали вивезти. Священник запропонував залишитися на ніч у храмі, але Юрій хотів востаннє побачити хату.
«Прийшов, а там одні руїни. Сусідню будівлю ніби вітром здуло, не лишилося навіть цеглини. Стіни моєї хати перетворилися на суцільні дірки. Заліз якось, необхідних речей не знайшов. Добре, що документи, окуляри й жакет були при мені», – додає Юрій Степанович.
О 10-й ранку наступного дня Юрія евакуювали. І досі пам’ятає, як його трусило. Було страшно й незрозуміло, що далі. Він один: дружини не стало ще десять років тому, дітей немає, а всі рідні дуже далеко.
На транзитному пункті в Павлограді його, всього сірого від пилу завалів будинку, зустріла команда БФ «Схід SOS». Далі було тимчасове розміщення в Центрі соціальної адаптації людей з інвалідністю «Океан Добра» в Дніпрі. Там, виснажений, Юрій Степанович уперше за довгий час відчув турботу, спокій і просто тишу.
«Я тоді часто думав, що міг залишитися там, один під завалами. Смішно, але мені ще до війни напророкували, що житиму сто років. Ще до того двічі ледве не загинув під поїздом і під час дорожніх робіт. А тепер – третій раз, біля дому. Мабуть, це було останнє попередження», – розповів чоловік.
Сьогодні Юрій Степанович у безпеці. Завдяки підтримці фонду він знайшов новий дім у селі Колиндяни на Тернопільщині, де нещодавно команда відбудови БФ «Схід SOS» облаштувала прихисток на базі територіального центру соціального обслуговування та надання соціальних послуг Колиндянської сільської ради.
Там, у спокої і з щоденною підтримкою, чоловік вчиться знову жити і цінувати кожен новий день.
Ремонт та облаштування приміщення реалізовано в межах проєкту «Комплексна гуманітарна допомога постраждалим від конфлікту українцям та громадянам третіх країн в Україні, Польщі, Румунії та Молдові» за підтримки Diakonie Katastrophenhilfe за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.
Нещодавно команда БФ «Схід SOS» допомогла евакуйованому з Донеччини Анатолію відновити втрачений зв’язок із другом.
