Чому світ не має права на мовчання: свідчення постраждалих від російського терору до Дня миру
Від початку повномасштабного вторгнення мільйони українців опинилися у вирі системного терору, щодня ризикуючи втратити найцінніше – життя, рідних і домівку.
Сьогодні світ відзначає Міжнародний день миру, але для української нації це черговий день важкої боротьби за життя, свободу та незалежність. Справжній і тривалий мир для України неможливий без справедливого покарання винних. Саме тому системне документування воєнних злочинів є критично важливим завданням сьогодення.
Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну команда напряму документування Благодійного фонду «Схід SOS» записала понад 1531 інтерв’ю зі свідками або постраждалими від ймовірних воєнних злочинів. З них виокремлено приблизно 3874 свідчень про події, що мають ознаки воєнних злочинів, 3178 – про місця, де відбулися ймовірні воєнні злочини, та 4289 – про осіб, що були свідками, постраждалими або ймовірними причетними.
До Міжнародного дня миру БФ «Схід SOS» оприлюднює зібрані свідчення цивільних, які зіткнулися із жорстокістю окупантів у Харківській, Херсонській і Чернігівській областях. Ці історії – лише крихта з того масиву воєнних злочинів, які російські військові щодня вчиняють на українській землі. Імена свідків змінено з міркувань безпеки.
Розстріли цивільних та грабунок майна армією рф
У 2022 році російські військові відбирали в цивільних автомобілі та іншу техніку, погрожуючи зброєю. Спроба відстояти своє майно могла коштувати людині життя:
«Я знаю про випадок із батьками моєї однокласниці, які також перебувають в Ізюмі. Вони їхали своєю автівкою годувати тварин, бо мають велике господарство. Їх зупинив патруль і сказав, що їм потрібна їхня автівка. На це батько моєї однокласниці відповів: «Ну, хлопці, вибачайте, але це моє майно. Я таким чином годую свою родину». І вони просто розстріляли його…». Я не можу збагнути: як таке могло статися, як це можливо? Так він і залишився там лежати. росіяни взяли автівку й поїхали», – Марія, Харківська область.
Катувальні для цивільних та примус до праці окупаційними силами
Облаштування катівень стало поширеною практикою російських сил на тимчасово окупованих територіях України. Страх потрапити до катівні – частина повсякденного життя жителів окупованих громад:
«Я, знаєте, кожного дня боялася, що можу потрапити в катівню. У нас у катівні дуже-дуже знущалися з хлопців, які були в АТО, які служили. До них додому приходили, робили обшуки й забирали в катівню. Знущалися з них, і звідти вони поверталися вже скаліченими. Особливо це стосувалося комендантської години: якщо хтось хоч на хвилинку запізнювався, забирали в катівню і чоловіків, і жінок», – Катерина, м. Вовчанськ.
На тимчасово окупованих територіях російські військові примушують цивільних до фізичної праці, зокрема для облаштування місць проживання окупантів:
«Я знаю двох жіночок. Вони чи то на дні народження були й поверталися якраз на межі комендантської години. Їх забрали. А тоді бачили, як машина під’їжджає до агрегатного заводу, вони виходять із зав’язаними очима, а позаду російські солдати з автоматами: «Швидше, швидше!». Їх саджали в машини й везли. Ці жіночки насипали пісок у мішки, а потім носили їх на перший, другий, третій поверхи будівлі міліції і закривали вікна там, де жили росіяни», – Катерина, м. Вовчанськ.
російські військові продовжують обстрілювати Херсон з артилерії та атакувати місто дронами. Це загрожує життю цивільних у власних оселях і на вулицях, перетворюючи повсякдення на постійну боротьбу за безпеку:
«Не припиняються постійні артобстріли. Останній рік тривало полювання FPV-дронами, які весь час стежили за людьми. Був період, коли вони наче чергували: перебували ніби в сплячому режимі, але щойно засікали будь-який рух, то одразу злітали й починали полювати. Тато дуже часто розповідав, як тікав від цих дронів, прислухався, ховався. Останнього разу, мабуть, десь у січні, до батьків просто на балкон залетів FPV-дрон – зробив скид і вилетів. Вибило вікна. Потім вони всі вікна позабивали й деякий час жили взагалі без них. Згодом тато поставив якісь вікна, щоб у квартирі було хоч трохи світла. Це був постійний терор, щодня. І навіть коли сталася трагедія з батьком, наступного дня вбили його друга, а через день – ще одного», – Вікторія, м. Херсон.
Психологічне насильство та залякування цивільних армією рф
Війна завдає глибокої шкоди психічному здоров’ю дітей – змушує їх переживати страх смерті і втрату близьких, руйнує відчуття безпеки. Замість безтурботного дитинства вони вчаться ховатися від обстрілів і бояться за життя рідних:
«Старшому сину виповнилося чотири роки, а меншому – лише два, він тільки починав потроху говорити. Війна дуже на них вплинула. Менший настільки перелякався російських обстрілів, що заплющив очі й не відгукувався. Я злякалася, подумала, що дитина спросоння перелякалася і померла, бо в місті вже були такі випадки. Запам’яталися слова старшого сина. Я питаю: «Святік, як ти?». А він каже: «Мамо, я живий». Почути такі слова від дитини в чотири роки – це дуже важко. Мій батько загинув під час російського обстрілу. Старший син розумів, що дідуся вбили. Буває, лягає спати й починає плакати. Я питаю: «Чого ти плачеш?». Він каже: «Бо в мене дідуся вбили». Для нього це було емоційно дуже тяжко», – Марина, Чернігівська область.
Під час спроб виїхати з окупації цивільні стикаються з обшуками, перевірками телефонів і погрозами зброєю з боку російських військових:
«росіянин підійшов з автоматом. На нас навели дуло танка. Він каже: «Показуйте телефони». У мене був телефон, а в чоловіка ще в перший день війни розбився екран, тому ми його не брали. Я кажу: «Ось мій телефон, а в чоловіка немає, він розбитий». Він каже: «Показуйте, що у вас у телефоні». Я питаю: «Що саме показувати?». Він: «Показуйте месенджер, чи не передаєте нікому інформацію про рух російської військової техніки», – Марина, Чернігівська область.
Публікація підготовлена в межах проєкту «Захист та психосоціальні послуги для представників маломобільних груп населення та осіб з інвалідністю, постраждалих внаслідок війни» за підтримки Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку (SIDA) за свідченнями, зібраними командою документаторів БФ «Схід SOS» від початку повномасштабного вторгнення.
