БФ «Схід SOS» публікує свідчення спротиву окупації: «Україну не стерти»

35 років Незалежності України. Незалежність – не лише дата в календарі чи державний статус. Вона – у наших діях, думках і серцях.

Сьогодні багато українців зустрічають День Незалежності в умовах тимчасової окупації. Та навіть там вони продовжують зберігати свою українську ідентичність і чинити спротив російській агресії.

З нагоди свята Благодійний фонд «Схід SOS» публікує свідчення людей, які попри тиск, погрози та небезпеку не відмовилися від України. Їхні історії нагадують: спротив російській агресії триває, а незалежність – це те, що українці щодня відстоюють своїми діями, думками і вчинками. Імена респондентів змінено з міркувань безпеки.

Українська символіка – один із проявів спротиву окупації

На тимчасово окупованих територіях додатковим фактором ризику для цивільного населення є наявність української символіки або інших ознак, які можуть сприйматися як свідчення підтримки України. Представники незаконних збройних формувань ще з 2014 року почали втручатися в роботу навчальних закладів, зокрема, змушували знімати українську національну символіку в навчальних класах. Однак вчителі продовжували відстоювати свою громадянську позицію. Зокрема, в місті Свердловськ (Довжанськ від 2016 року – Луганська область) у 2014 році один із вчителів, за свідченнями місцевої жительки Олександри, відмовився знімати український прапор: 

«Вони його хотіли примусити до співпраці, а в класі все ще був жовто-блакитний прапор. Коли зайшли військові й побачили прапор, то запитали в одного із представників адміністрації спортшколи, чому тут український прапор. А він відповів, що виховує майбутніх чемпіонів світу від України. Не знаю, чи щось йому потім за це було, але вважаю, що дуже смілива людина».

Придушення мирних мітингів і викрадення активістів російськими військовими

Після окупації Херсона та інших населених пунктів області у 2022 році місцеві жителі продемонстрували відкритий мирний спротив російським військам. Тисячі людей виходили на вулиці з українськими прапорами, брали участь у мітингах та публічно заявляли про неприйняття окупації. Усе це відбувалося в умовах присутності озброєних російських військових і реальної загрози для життя та свободи учасників і учасниць. Така поведінка вимагала виняткової особистої сміливості та стала яскравим проявом громадянської стійкості населення Херсонщини і небажання миритися з російською окупацією. Про ті події розповіла свідка Анна:

«6 березня ми вийшли на перший такий великий мітинг. Стільки людей, скільки я побачила в той день, я не бачила ніколи до цього. Люди йшли висловити свою позицію, йшли через усе місто з прапорами, із жовто-блакитними стрічками. Населення йшло центральними вулицями до міської влади. російські військові, окупувавши місто, зняли прапор України й повісили прапор рф. Й ось 6 березня хлопець і дівчина знову змінили прапор на український. У той час у місто зайшли не тільки російські військові, а й російська гвардія – і між ними була сутичка. Вони не могли поділити повноваження: чи стріляти в мирний натовп, чи застосувати сльозогінний газ. І вони перестрілялися між собою. Знаю, що тоді 14 осіб привезли поранених саме з їхньої сторони, але й наших було двоє поранених, які потім пішли додому».

Російські військові намагалися придушити мирний спротив населення та припинити проукраїнські мітинги. Для розгону протестувальників вони застосовували погрози й силу, зокрема стрілянину, димові та світлошумові гранати і сльозогінний газ. Про ці події на Херсонщині у 2022 році розповів свідок Петро:

«Уже, напевно, був кінець лютого або початок березня, тоді я почав брати участь у мітингах. На першому мітингу нас розігнали зброєю, на другому вже без цього обійшлося, до нас окупанти не підходили. Активістів викрадали. Я бачив, але був занадто далеко, щоб щось робити чи казати. Просто взяли, скрутили й у машину. Далі людина просто безвісти зникала, і все. Щоб зупинити мітинг, російські військові пускали сльозогінний газ, і робили постріли в повітря». 

Про подавлення мітингів у Новій Каховці на Херсонщині у 2022 році документаторам фонду розповіла свідка Яна:

«У нас там йшов мітинг, по всій Каховці йшли. російські військові почали стріляти резиновими кулями й розганяти дубинками ці мітинги. Але все одно, вони ще цілий тиждень збиралися. А коли вже розстріляли там одну людину, попали в ногу, людина стекла кров’ю – померла, то люди тоді вже почали боятися виходити, бо життя дорожче».

Спротив російській окупації проявляли і працівники органів місцевої влади, які продовжували зберігати українську державну символіку на адміністративних будівлях навіть після встановлення російського контролю над населеними пунктами. Відмова від української символіки відбувалася лише в умовах безпосереднього силового тиску та примусу з боку окупаційних сил. В одному з тимчасово окупованих населених пунктів Харківської області держслужбовицю змусили зняти українську символіку під прицілом зброї, про що розповіла жителька міста Наталя:

«Спочатку їй пригрозили за герб, який висів у неї на стіні. Вони зняли його самі. Просто підійшов, зняв і кинув. А коли приїхали з приводу прапора, то заставили її особисто його зняти. І тримали її під прицілом». 

Окремим проявом тиску на населення в умовах тимчасової окупації було демонстративне залякування у дні українських державних свят, які залишалися важливими символами зв’язку місцевих жителів з Україною. За свідченнями Інни з Херсонської області, російські військові в такі дні навмисно підкреслювали свою присутність у місті та демонстрували силу, що сприймалося населенням як спосіб залякування і нагадування про встановлений ними збройний контроль: 

«Якраз було 24 серпня, свято День Незалежності, і російські військові демонстративно колоною проїхали повз величезну чергу людей на одному з блокпостів у Херсонській області. Вони їхали з російськими прапорами й почали просто стріляти в повітря. От так було, тобто велика черга з людей, а вони проїжджають і стріляють у повітря, у боки».

Окупанти змушували цивільних знімати українську символіку, погрожуючи зброєю

Залякування зброєю та нищення символіки

російські окупаційні сили прагнули витіснити українську національну символіку не лише з публічного простору, а і змушували місцевих жителів відмовлятися від її демонстрації. Знищення українських національних символів стало одним із проявів примусу та придушення української ідентичності на тимчасово окупованих територіях. російські військові намагалися змусити Марину з Олешок (Херсонська область) топтати герб, який жінка оздоблювала своїми руками:  

«Я вишивала бісером герб. І він прийшов, мені так у лице кинув цей герб. Каже: «На! Топчи ногами!». Я його так забрала в руки, держу. «Я сказал: топчи ногами!». А я його так і держу… Він: «Ты что, глухая?». І по лицю мене почав бити, по лицю. Я все одно так і держала його, з рук не випустила, не кинула…».

Публікація підготовлена в межах проєкту «Захист та психосоціальні послуги для представників маломобільних груп населення та осіб з інвалідністю, постраждалих внаслідок війни» за підтримки Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку (SIDA) за свідченнями, зібраними командою документаторів БФ «Схід SOS» з початку повномасштабного вторгнення.