Звернення до президента щодо політики перехідного періоду

17.03.2021

Президенту України Володимиру Зеленському

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

Шановний пане Президенте!

Сім років тому у результаті збройної агресії Російської Федерації в Україні розпочався міжнародний збройний конфлікт, який триває й досі. Його наслідки для нашої держави та громадян колосальні: більше 13 тисяч осіб було вбито, близько 33 тисяч осіб отримали поранення, більше 1,4 млн осіб вимушені були покинути своє місце проживання та стали внутрішньо переміщеними особами, тисячі полонених та зниклих безвісти, більше 55 тисяч зруйнованих житлових будинків лише на підконтрольній Уряду Україні території. Окупація частини Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополь призвела до зупинення роботи підприємств, скорочення ринків збуту, зменшення купівельної та платіжної спроможності населення, зниження рівня життя, розірвання соціальних та родинних зв’язків, негативного впливу на довкілля і багатьох інших негативних наслідків.

Все це потребує реагування з боку української влади та громадянського суспільства. Однак якщо в 2014 році необхідним було вжиття заходів для недопущення гуманітарної кризи в Україні, зокрема, внаслідок масового внутрішнього переміщення, то у 2021 році перед владою постають інші питання в контексті збройного конфлікту.

Одним із серйозних викликів наразі є відсутність системної державної скоординованої політики України щодо подолання негативних наслідків збройної агресії Російської Федерації. Неузгодженість позицій та дій Парламенту, Уряду та Офісу Президента України несуть ризики для подальшої деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, викликаючи страх та нерозуміння з боку громадян України.

Як приклад можна навести ситуацію з питанням криміналізації співпраці з окупаційними органами влади (так званого “колабораціонізму”). За словами віцепрем’єр-міністра України з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, з огляду на аналіз історичного досвіду, від поняття “колабораціонізм” варто відмовлятися.

Водночас, лише у лютому цього року у Верховній Раді України зареєстровані три законопроєкти (зокрема, і депутатами фракції “Слуга народу”), які передбачають встановлення кримінальної відповідальності (аж до довічного позбавлення волі) за різні форми співпраці громадян України з окупаційними органами влади чи з країною-агресором. Колабораціонізм як поняття — шкідливе, бо занадто розширює перелік тих, кого планують притягнути до відповідальності. Подібні законодавчі ініціативи мають на меті помсту, а не досягнення сталого миру та суспільної злагоди.

Пропозиції криміналізувати “колабораціонізм” з’являються в той час, коли на законодавчому рівні потребує врегулювання ціла низка питань, необхідних для реалізації прав постраждалих від конфлікту. Зокрема, на цьому тижні до порядку денного Верховної Ради включено розгляд проєкту Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права” (реєстр. №2689) у другому читанні, який дозволить притягати до кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів в умовах збройного конфлікту (йдеться про злочини геноциду, злочин агресії, злочини проти людяності та воєнні злочини). Потребують внормування й процедура заочного судового провадження та строки досудового розслідування щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. Також, залишаються неврегульованими питання компенсації шкоди, спричиненої конфліктом, питання визначення статусу цивільних заручників та політв’язнів і надання їм соціального захисту, запровадження механізмів використання інформації з документів, виданих на окупованих територіях, та інші питання.

Крім законодавчого врегулювання низки питань, які виникли через збройну агресію, необхідним є напрацювання концептуальних засад державної політики в сфері перехідного правосуддя. Адже перед тим, як говорити про строки ув’язнення за співпрацю з окупантом, необхідно виробити критерії визнання особи потерпілою від збройного конфлікту і загальні підходи до компенсації шкоди, завданої в його ході.

Тема перехідного правосуддя є об’ємною і багаторівневою, прийняття точкових законопроєктів, без визначення рамкової концепції, є не тільки контрпродуктивним, але й шкідливим. Такі законопроекти лише поглиблюють проблему неузгодженості на правовому та інституційному рівнях. Першим кроком має стати створення та затвердження цілісної та комплексної дорожньої карти (концепції) процесу перехідного правосуддя, пріоритизація цілей і завдань та підбір відповідного інструментарію й механізмів для подолання викликів, які стоять перед Україною у зв’язку зі збройним конфліктом.
Ми, представники громадських, правозахисних та діалогових організацій, закликаємо Вас, пане Президенте, як гаранта Конституції України, сприяти узгодженості та консолідації державної політики щодо подолання негативних наслідків збройного конфлікту та запровадження цілісного системного підходу перехідного правосуддя на всіх рівнях державного управління. Українські громадяни – як на підконтрольній Уряду України території, так і на окупованій, – мають бути впевнені, що всі вчинені воєнні злочини та злочини проти людяності будуть належним чином розслідуваннірозслідувані, а винні – покарані. Всі особи, які так чи інакше постраждали під час воєнних дій та окупації, мають бути забезпечені ефективними механізмами відшкодування, а держава має взяти на себе відповідальність за негайну реалізацію цих механізмів, адже постраждалі мають потребу у встановленні справедливості вже сьогодні.

Центр прав людини ZMINA

Благодійний фонд “Восток SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Громадська організація “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Благодійний Фонд “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”.

Український інститут з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

Харківський інститут соціальних досліджень

Центр громадських ініціатив “Ідеї змін”

Українська правова консультативна група

Громадська організація “Донбас СОС”

Громадська організація “КРИМСОС”