«Я поруч» або як підтримати дитину під час війни – пояснює психологиня БФ «Схід SOS» Марина Юнашева в матеріалі для «Вільного радіо»

Діти не очікують від дорослих відповідей на всі запитання. Але вони дуже потребують відчуття, що поруч є дорослий чи доросла, яким можна довіряти навіть у найстрашніші моменти. Турбота, чесність і підтримка близьких стають для дитини важливою опорою в проживанні досвіду війни.

У матеріалі медіа «Вільне радіо» психологиня Благодійного фонду «Схід SOS» Марина Юнашева розповідає, як відповідати на складні запитання дітей про небезпеку, чому чесність важливіша за заспокійливі фрази та як допомогти дитині відчути себе в безпеці.

Нижче ділимося частиною рекомендацій. Повний матеріал читайте за посиланням.

Що робити в перші секунди після сигналу тривоги: починати із себе 

У стресових ситуаціях діти насамперед орієнтуються на поведінку батьків та інших близьких дорослих.

«Для дитини реакція батьків – це сигнал про те, наскільки ситуація є небезпечною. Якщо дорослі дезорієнтовані чи панікують, нервова система дитини сприймає це як підтвердження загрози», – пояснює Марина Юнашева. 

Кілька повільних вдихів і видихів допомагають нервовій системі перейти від панічної реакції до більш контрольованої.

Водночас психологиня рекомендує не перекладати власні переживання на дитину. Фрази «ти бачиш, як мені страшно» або «не роби мені ще важче» можуть створювати для неї додатковий тягар відповідальності за стан дорослого чи дорослої.

Що робити в перші секунди після сигналу тривоги: взаємодія з дітьми

Діти можуть реагувати по-різному: плакати, відмовлятися йти в укриття або навпаки завмирати. У такій ситуації психологиня радить зосередитися на трьох речах: контакті, простих інструкціях і русі.

Контакт із дитиною можна встановити короткими фразами: «Я поруч» і «Ми йдемо в безпечне місце». 

Відновити рух допомагають прості завдання: порахувати сходинки, взяти речі або перетворити дорогу до укриття на гру. 

Якщо ж дитина завмерла, важливо повернути її увагу. Для цього можна попросити її назвати колір предмета, подивитися в очі дорослому або зробити ковток води. 

Як допомогти дитині після обстрілів, перебування в тимчасовій окупації чи переїзду

Після пережитого психіка дитини може ще довго реагувати так, ніби небезпека не минула. Наприклад, різко реагувати на повітряну тривогу чи шум, прокидатися вночі, боятися залишатися на самоті й постійно перевіряти, чи поруч батьки.

«Після травматичного досвіду дитячій психіці важливо знову й знову отримувати досвід: поруч є дорослий, який допомагає впоратися й не залишає наодинці з переживаннями», – говорить психологиня.

Саме тому важливо підтримувати рутину навіть у складних умовах: лягати спати в один і той самий час, разом вечеряти, читати перед сном або зберігати інші звичні ритуали.

Як створити вдома ритуали безпеки

За словами Марини Юнашевої, одна з найважчих речей для дитячої психіки під час війни – відсутність контролю та передбачуваності.

Саме тому дітям допомагають ритуали безпеки – прості повторювані дії, які дають відчуття зрозумілого порядку. 

Дитина має знати, що робити після сигналу сирени, куди йти, хто бере речі та де її місце в укритті. 

«Завдання ритуалів – не зробити так, щоб дитина нічого не боялася, а допомогати переживати цей страх у контакті з дорослими і відчутті передбачуваності», – пояснює психологиня.

Що відповідати, якщо дитина запитує: «Ми помремо?» або «Нас уб’ють?»

Такі запитання є одними з найскладніших, проте залишати їх без відповіді не варто. Для дитини – це насамперед спроба зрозуміти, чи вона в безпеці та чи можуть дорослі впоратися із загрозою.

«Діти дуже тонко відчувають, коли слова дорослих не збігаються з реальністю, і це може посилювати тривогу та недовіру», – пояснює психологиня.

Для молодших дітей важливими є спокійний голос, фізичний контакт і слова про те, що дорослі поруч.

Школярам можна сказати: «Так, зараз є небезпека, тому ми йдемо в укриття. Ми робимо все можливе, щоби бути в безпеці».

Підліткам потрібна більш відкрита розмова: «Я не можу пообіцяти, що ризиків не існує. Але ми робимо все, що від нас залежить, щоби подбати про безпеку».

Як зрозуміти, що стрес уже шкодить дитині

Певний рівень тривоги під час війни є природним. Але якщо нервова система надто довго перебуває в режимі постійної небезпеки, стрес починає впливати на життя дитини.

У молодших дітей це може проявлятися через частий плач, страх розлуки з батьками, проблеми зі сном або скарги на біль без медичних причин.

У школярів – через труднощі з концентрацією, дратівливість, агресивність чи нав’язливий інтерес до теми війни.

У підлітків – через ізоляцію, апатію, емоційне виснаження, порушення сну або ризиковану поведінку.

Особливо тривожним сигналом психологиня називає втрату здатності радіти, бавитися, цікавитися світом або підтримувати емоційний контакт із близькими.

Якщо симптоми не зменшуються протягом кількох тижнів або починають заважати навчанню, спілкуванню і повсякденному життю, варто звернутися до фахівців.

Отримати психологічну допомогу від БФ «Схід SOS» офлайн можна в просторах психосоціальної та юридичної підтримки «Затишно space»:  

Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, 3 (зупинка вул. Миру)
+38 (097) 021 41 53

Харків, вул. Гоголя, 11
+38 (097) 384 97 35

Вінниця, вул. Василя Порика, 19 (приміщення 72)
+38 (095) 877 26 36

Миколаїв, вул. Марка Кропивницького, 79-А
+38 (099) 790 00 70

Простори в Запоріжжі, Харкові та Миколаєві працюють у межах проєкту «Захист і необхідна психосоціальна підтримка постраждалих від війни жителів прифронту» за фінансової підтримки МЗС Німеччини. Осередок у Вінниці надає допомогу за фінансової підтримки Програми солідарності з Україною Fondation de France.

Як минув табір від БФ «Схід SOS» для дітей з Миколаївщини розповідаємо у матеріалі.