Шлях до безпеки після 60 років у Добропіллі: історія врятованого подружжя Процаків
Влітку 2026 року Добропілля на Донеччині стрімко порожніло – окупанти посилили інтенсивність обстрілів міста.
Подружжя Процаків прожило тут понад 60 років і довго не наважувалося залишити дім. Коли в серпні рішення все ж ухвалили, лише українські військові змогли врятувати родину з-під обстрілів і супроводити до транзитного центру в Лозовій на Харківщині.
Там пані Данелію та пана Петра зустріла команда Благодійного фонду «Схід SOS». Їхати далі чоловіку й жінці не було куди, тож їх доправили до ГО «Центр соціальної адаптації людей з інвалідністю «Океан Добра» у Дніпрі, який став для родини тимчасовим прихистком. Тим часом фахівчиня із соціальних питань БФ «Схід SOS» Оксана Акчебаш почала готувати евакуйованих до розселення – допомогла відновити втрачені паспорти та ідентифікаційні коди, відкрити банківські рахунки й оформити пенсійні виплати.
Поміж документами, рахунками й підготовкою до нового переїзду залишався час і для розмов. Так поступово розкривалася історія пані Данелії та пана Петра – про молодість на Львівщині, переїзд до Добропілля, родину й кохання, яке триває вже 72 роки.
«Я росла в багатодітній родині на Львівщині – нас було п’ятеро дітей. Закінчила чотири класи, а потім працювала в колгоспі на полі. Дівочі роки добре пам’ятаю, особливо як на Андрія збиралися з дівчатами й ворожили, кому яка доля випаде. Трусили сливу й примовляли: «Сливку трусити, милий, обізвися». А мій милий, виявляється, жив зовсім поруч – у сусідньому селі», – з усмішкою згадує пані Данелія.
Тим «милим» був пан Петро. Він жив у сусідньому селі й працював трактористом у колгоспі. Побачив Данелію – і закохався. Із залицяннями не затягував: прийшов до її батька просити руки дівчини. За два тижні вони одружилися.
«Невдовзі мій брат покликав нас на Донеччину – працювати на шахті. Так ми й переїхали до Добропілля. Я пішов працювати на шахту, а дружина – у пральню лікарні. Там у нас народився син, згодом з’явилися онуки й правнук. Отак і виросла наша велика родина. Понад 60 років Добропілля було нашим домом, а тепер через війну довелося в такому поважному віці залишити його», – розповідає пан Петро.
Під час супроводу подружжя ділилися з фахівчинями не тільки спогадами. У розмовах виринали й зовсім прості бажання. І якщо була можливість допомогти – команда її шукала.
Якось пан Петро зізнався, що дуже хоче годинник. І не просто отримати – хотів сам поїхати до магазину, подивитися і вибрати той, який сподобається. Фахівчиня із соціальних питань Оксана вирушилала разом з ним. Чоловік самостійно обрав годинник – і тепер майже не знімає його.
За розмовами й історіями з життя одного разу з’явилося запитання: як їм вдалося прожити разом 72 роки?
Пан Петро відповів коротко:
«Треба кохати свою дружину».
Пані Данелія усміхнулася та додала:
«Потрібно поважати, не грубити, ставити одне одного на один рівень і завжди дякувати чоловікові».
Невдовзі подружжя Процаків переїде жити на Івано-Франківщину – команда БФ «Схід SOS» уже знайшла для них безпечне місце для постійного проживання. Цей етап життя пані Данелія та пан Петро починатимуть так само, як прожили попередні 72 роки, – разом.
Зазначимо, у серпні 2026 року за підтримки Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку (SIDA) БФ «Схід SOS» надав постраждалим від війни 528 консультацій із соціальних питань і 149 психологічних консультацій, а також допоміг 77 людям знайти безпечне місце для проживання. Фахівчині провели два групові психорозвантажувальні заходи для постраждалих від війни.
Психосоціальна допомога надана в межах проєкту «Захист та психосоціальні послуги для представників маломобільних груп населення та осіб з інвалідністю, постраждалих унаслідок війни» за підтримки Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку (SIDA).
Нагадаємо, у серпні БФ «Схід SOS» передав корм для 32 котів та 7 собак, врятованих з прифронту.
