«Мамо, а в нас немає хоча б сухарика?»: свідчення про голод, спричинений російською окупацією

Для цивільного населення України нестача їжі залишається однією з тривалих загроз, спричинених російською агресією. За роки війни населення в російській окупації та на прифронтові втрачає можливість придбати, отримати чи навіть самостійно виростити продовольство. 

До Всесвітнього дня продовольства, що відзначають 16 жовтня, ми зібрали свідчення людей, яких російська армія позбавила найнеобхіднішого для життя. Імена респондентів змінені з міркувань безпеки. 

Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну команда напряму документування Благодійного фонду «Схід SOS» записала понад 1531 інтерв’ю зі свідками або постраждалими від ймовірних воєнних злочинів. З них виокремлено приблизно 3874 свідчення про події, що мають ознаки воєнних злочинів, 3178 – про місця, де відбулись імовірні воєнні злочини, та 4289 – про осіб, що були свідками, постраждалими або ймовірними причетними.

Якщо ви стали свідком або постраждали від протиправних дій з боку рф, повідомте БФ «Схід SOS» за номером кол-центру: 0 800 332 614 (пн-сб, 8:00-18:00). Приймаємо звернення й на електронну адресу: [email protected].

Голод як інструмент тортур: позбавлення їжі в місцях несвободи

Представники російських спецслужб незаконно затримували цивільних і утримували їх у місцях несвободи. Там піддавали катуванням та позбавляли належного харчування. Нестача їжі посилювала фізичне виснаження затриманих і поглиблювала страждання, спричинені насильством й умовами утримання. Близькі та знайомі намагалися передати їжу полоненим, однак її відбирали російські військові:

«Близькі передавали їжу, намагалися заплатити, але російські військові їжу забирали. Говорив, що підгодовували, але дуже скудно. Харчі були здебільшого вже зіпсовані, а води давали дуже мало», – розповідає про полон близької людини Катерина (Харківська область).

У російському полоні як військових, так і цивільних утримують у нелюдських умовах, позбавляючи достатнього харчування та доступу до базових засобів гігієни. Голод, неякісна їжа й антисанітарія виснажують полонених та погіршують їхнє здоров’я. Ці умови посилюють страждання людей, які зазнають катувань і жорстокого поводження:

«У нас у всіх була жахлива діарея. Тарілка води з кислою капустою, у якій плавали дві, максимум три, картоплинки розміром із десятикопійчану монету. Недопечений глевкий хліб, із якого можна було коників ліпити. Потім ця каша з рибою – запах був просто жахливий. Як нам казали, на всіх, 40 чи 50 людей, давали дві буханки хліба. Цей хліб нарізали й ділили між усіма. Ми просили хліба, настільки сильно недоїдали, що в нас поздувалися животи», – розповідає Яна про одне з місць утримання полонених на території тимчасово окупованої Донецької області.

«Ми всі вже фактично жили в підвалах. Але наша вулиця була настільки дружня, що ми ділилися одне з одним усім. Думаю, так було по всьому селу. У нас не було голоду, не бракувало нічого: якщо вдавалося десь щось роздобути, ділилися з усіма. А вже коли ми виїжджали, я дізналася, що неподалік жила родина з п’яти людей. Серед них – маленький хлопчик і його мама, вагітна другою дитиною. Вони голодували. Коли ми про це почули, зібрали всі продукти, що в нас залишилися, у п’ять величезних сумок і віднесли їм, бо знали, що виїжджаємо», – свідчить Марія (Донецька область).

Вилучення та відбирання харчових продуктів у цивільного населення

російські військові систематично силоміць відбирають у цивільних продукти харчування, позбавляючи їх запасів, необхідних для виживання. В умовах, коли поповнити ці запаси через бойові дії та тимчасову окупацію складно або неможливо, таке вилучення їжі прирікає людей на недоїдання:

«Їхала жінка на велосипеді, а російські військові – на машині, відкрили вікно, смикнули її за куртку – вона впала. Вони зупинилися і відібрали в неї все, що було в сумці, а потім посміялися. Продукти дуже часто забирали, могли на ринок підійти й відібрати», – розповіла Світлана (Херсонська область).

Нестача їжі та тривале недоїдання призвели до погіршення стану здоров’я цивільних, зокрема виснаження організму й загострення хронічних захворювань:

«На той момент, щоб ви розуміли, м’ясо свинини коштувало приблизно 350 грн – на наші гроші, коли в нас воно було – 90. Ну, і продукти харчування були дуже погані, дуже. За період окупації в мене гастрит і панкреатит загострилися. Були і три напади панкреатиту дуже серйозні, і якби я не мала ліків, то, мабуть, і не вижила б. А все тому, що продукти були дуже погані, дуже», – згадує Інна (Херсонська область).

Гуманітарна катастрофа на території активних бойових дій

Через бойові дії та постійну загрозу обстрілів батьки були змушені тривалий час переховуватися разом із дітьми в підвалах, не пристосованих для проживання. В умовах нестачі продуктів і небезпеки виходу з укриттів родини не могли забезпечити дітям регулярне та повноцінне харчування:

«Ми недоїдали, дитина хворіла. Майже три тижні були без світла й води. Нерви вже не витримували, ми готувалися до смерті, бо розуміли, що жоден підвал нас не врятує. Або вибіжиш кудись по воду і міна прилетить у двір», – розповіла Марина (Донецька область).

«Місто сильно бомбили, накривали обстрілами. У нас уже не було хліба. Намагалися хоч щось зварити дітям: десь знаходили якісь приправи, варили супи зі шматочків моркви та картоплі. Додавали побільше макаронів, щоб дітям було хоча б трохи ситніше, бо продуктів уже не було», – пригадує Марина (Донецька область).

За таких обставин діти, потерпаючи від голоду, постійно запитували дорослих, чи є хоч щось поїсти:

«Коли ти лягаєш спати, а дитина не спить, крутиться – ти запитуєш: «А чому ти не спиш?». А дитина питає: «Мамо, а в нас немає хоча б шматочка сухарика?». Із сусіднього стелажа з-під ковдри вилазить дворічна дитина, тягне до тебе ручки й каже: «Дай! Дай!». Думає, що я десь щось зберегла. Ти розумієш, що твоя дитина хоче їсти. Просить лише сухарик, звичайний сухарик! Не шматочок м’яса чи якісь солодощі. Просто сухарик… Це не вкладається в голові. Ти лежиш, кусаєш ковдру й нічого не можеш зробити. Я сказала, що немає», – поділилася спогадами Лілія (Луганська область).

Міжнародне гуманітарне право покладає на росію як державу-окупанта обов’язок усіма наявними засобами забезпечувати цивільне населення продовольством. Невиконання цього обов’язку порушує статтю 55 IV Женевської конвенції. Якщо населення окупованої території недостатньо забезпечене, стаття 59 зобов’язує державу-окупанта погоджуватися на операції гуманітарної допомоги та сприяти їх здійсненню. Використання ж голоду серед цивільного населення як методу ведення війни прямо заборонене статтею 54 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій.