EN

Голос матерів: БФ «Схід SOS» документує історії, що не можна забути

Новини
11.05.2025
Підтримка постраждалих унаслідок війни вразливих груп населення та жителів віддалених територій України
Голос матерів: БФ «Схід SOS» документує історії, що не можна забути | БФ «Схід SOS», картинка №1

Материнство в умовах війни – це щоденний подвиг, сповнений болю, страху й неймовірної сили. З нагоди Дня матері Благодійний фонд «Схід SOS» розповідає історії українок, які пережили окупацію, обстріли, втрату дому й розлуку з дітьми. Від 2014 року ми документуємо воєнні злочини, що вчиняє рф в Україні – ці свідчення є доказами жорстокості агресора й сили українських матерів. Усі імена змінено з міркувань безпеки.

Материнство в умовах війни: документальні свідчення незламності

Хвороба немовляти в оточеному Маріуполі

Головне, що хвилювало матерів в оточеному ворогом Маріуполі, – це життя та здоров’я їхніх дітей. Оксана Швець розповіла, як піклувалася про свою маленьку донечку в одному з підвалів Маріуполя в березні 2022 року:

Діти сильно захворіли, моя чотиримісячна Марія, уявляєте, вперше захворіла в Маріуполі, у підвалі. Температура 39, жодних ліків, нічого немає! Побігли під обстрілами до педіатра, який сказав: «Якщо температура перестане збиватися, падати, тоді приходьте». Але ж дитині 4 місяці! Я її абияк відпоювала водою, щоб спала температурка. Розбита будівля, ми в підвалі, холодрига – влупило мінус 10 у тому березні 2022-го року, як на зло, розумієте? Вона вся мокра, всюди сиро і холодно – а я її водою маю відпоювати. Якщо чесно, це було жахливо. Мабуть,   найгірша точка в моєму житті – це ось цей підвал.

Мирний спротив із дитиною на руках у Херсоні

Сміливість і силу волі виявили українські матері в окупації, які виходили на акції мирного спротиву російським загарбникам разом зі своїми старшими дітьми. Про цей неймовірний акт героїзму та любові до Батьківщини, яку неодмінно переймуть діти від своєї матері, розповіла Софія Романенко з Херсону:

Люди зібралися на центральній площі і протестували. Перший шок пройшов: «Ну, що ж це ми отак от, лапки зложимо? Ні – треба протестувати!». І ми дістали свої прапори і вийшли на площу, я була з донькою. Син – ні, бо він малий. Ходили ми, здається до 13-го березня, якщо я не плутаюся в датах. Поки вони не почали  шашками  димовими розганяти людей і стріляти. А так ми ходили кожен день на ці мітинги, кожен день ми їм кричали: «Геть!», дивилися їм в очі. Ми ходили кожен день.

Як вагітна жінка проривалася з окупованого Бердянська

Жорстокість та безжальність російських окупантів щодо цивільного населення проявилася вже у перші години повномасштабного вторгнення. Тому надскладним випробуванням для вагітних жінок виявилася евакуація з окупації чи прифронтових зон. Катерина Шевченко розповіла про свій шлях з окупованого Бердянська:

Я була вагітна, тому ми намагалися їх [російських військових] оминати. Обходили кілометрами їхні розташування, у прямому сенсі слова. Якщо вони були просто поруч, то я з опущеними очима, щоб не привертати до себе ніякої уваги, пробігала повз. Бо ти не знаєш, що у цих нелюдів у голові, який у них наказ… Ми вже чули і бачили різні ситуації: як затримують і забирають людей «кудись», як проводять обшуки, «шерстять» телефони… Це страшно. Це ніби бойовик, але в реальному житті. Для того, щоб не натрапляти на небезпеку, ми залишали максимум речей удома, вимикаючи телефони, бо зв’язок у місті пропав дуже швидко…

В очікуванні звістки: материнське серце завмирає

Часто материнське серце країть тривала розлука зі своїми дітьми. Ще більш жахливим випробуванням вона стає під час бойових дій, коли немає можливості почути голос рідні й отримати розраду, почувши, що все добре. Про свої хвилювання документаторам розповіла Марія Синиця з Одеси, чиї діти знаходилися у Лисичанську під час бойових дій:

Один день немає світла, другий день немає світла. Я не знаю, не можу зателефонувати сину, невістці, онуці. І я нічого не знаю: що, де відбувається, що з ними? Оця невідомість це найстрашніше. Із тих пір у  мене, коли розряджається телефон, і я не можу подзвонити, зателефонувати, в мене починається паніка. Зараз я вже в Одесі, але теж буває, що зникає світло, розряджається телефон у мене  паніка. Не можу пережити те, що я без зв’язку, не можу дізнатися нічого про своїх близьких. Не за себе, а за рідних переживаєш.

Сльози, які не можна показати дітям: материнство в перші години війни

Навіть знаходячись зі своїми сім’ями на підконтрольній уряду України території матері мусили втішати дітей, переконувати, що їм нічого не загрожує. Про це розповіла Анастасія Котенко з Вінниці:

Мене дуже сильно трусило, я хвилювалася, забрала дітей зі школи. Це був такий стрес,  такий шок. По-перше, для дітей. […] Вони плакали і казали: «А нас усіх уб’ють? А коли нас уб’ють? А можна, я тебе обійму? Ми помремо всі?». Ну, тобто, ось ці всі три дні: п’ятниця, субота та неділя – це був такий шок!

Документування воєнних злочинів здійснюється в межах проєкту «Підтримка постраждалих від війни вразливих груп населення та жителів віддалених територій України» за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю фонду та не обов’язково відображає позицію ЄС (European Union in Ukraine).

Інші матеріали

Перейти до публікації Психологи БФ «Схід SOS» провели тренінг для колег із напряму відбудови
Психологи БФ «Схід SOS» провели тренінг для колег із напряму відбудови

Психологи БФ «Схід SOS» провели тренінг для колег із напряму відбудови

Перейти до публікації Дорога до безпеки: історія Юрія Степановича з Покровська
Дорога до безпеки: історія Юрія Степановича з Покровська

Дорога до безпеки: історія Юрія Степановича з Покровська

Перейти до публікації Освіта як інструмент стійкості: 5 історій змін, які реалізує БФ «Схід SOS»
Освіта як інструмент стійкості: 5 історій змін, які реалізує БФ «Схід SOS»

Освіта як інструмент стійкості: 5 історій змін, які реалізує БФ «Схід SOS»

Скопійовано!