Дискусійна панель «Соціальні послуги постраждалим до, під час і після евакуації?»: основні тези
16 травня 2025 року Благодійний фонд «Схід SOS» провів форум «Повний цикл евакуації: невидимі люди прифронту», присвячений питанням допомоги представникам маломобільних груп населення, зокрема людям з інвалідністю та старшого віку.
Учасники та учасниці обговорили, яку допомогу надають соціальні працівники постраждалим до, під час і після евакуації. До панелі долучилися незалежна експертка із соціальних послуг Уляна Токарєва, регіональна менеджерка проєкту БФ «Рокада» в Тернопільській області Віталія Федосєєнко та директорка ГО «Донбас СОС» Віолета Артемчук. Модерувала розмову незалежна експертка з питань ВПО Марія Красненко.
Основні тези дискусії
1. Психологічні бар’єри евакуації.
Віолета Артемчук розповіла про досвід роботи гарячої лінії ГО «Донбас СОС» та про те, чому мешканцям прифронту так важко наважитися на евакуацію. Люди часто не наважуються на евакуацію, оскільки хвилюються, що не «впишуться» в нові громади, не знають, у яких умовах житимуть і на яку допомогу зможуть розраховувати. Також є проблема поділу на «своїх» і «чужих». Дехто не вірить, що в іншому місці буде людяне ставлення та індивідуальний супровід. Багатьох лякає невизначеність – люди не знають, що на них чекає далі. Саме тому важливо, щоб у тих, хто потребує евакуації, був доступ до достовірної та регулярно оновлюваної інформації – зокрема через гарячі лінії та інші канали комунікації.
Спікерка навела приклади аргументів, які чують оператори та операторки: «Подруга в Івано-Франківську каже, що там щодня ходять до церкви. А я до цього не привчена» або «Тут мені кожного місяця в сільраді видають пакунок гуманітарної допомоги. Я знаю, що ніде такого вже немає. Тому я залишаюся, бо тут дають. В евакуації я не проживу».
«Люди також не наважуються на евакуацію через страх, що їх не приймуть із домашніми тваринами. Важливо інформувати: хоча деякі геріатричні центри мають обмеження, багато громад і громадських організацій готові допомагати», – наголосила директорка ГО «Донбас СОС» Віолета Артемчук.
2. Ми повинні відштовхуватися від того, що людям справді потрібно.
Незалежна експертка із соціальних послуг Уляна Токарева зазначила, що 95% людей не можуть сказати, якої саме соціальної послуги вони потребують, але вони можуть поділитися, що їм болить і яку проблему їм важко вирішити самостійно.
3. Важливість індивідуального підходу.
Необхідно створити евакуаційні групи, які будуть не лише надавати соціальні послуги, а й координувати інші види допомоги, як-от житло, медичні огляди, правова та гуманітарна підтримка.
Потрібна координація, щоб підготувати громаду до евакуації, зокрема й місцеві ЦНАПи, лікарні та реабілітаційні центри.
Дуже бракує ланки координації допомоги людям, які евакуюються. Потрібно розуміти, які саме люди виїжджають із небезпечних територій, які в них потреби, як їх зустрічати та супроводжувати. Це важливий процес: до, під час та після евакуації. Після першого етапу має бути процес адаптації, а вже третій етап – орієнтований на соціальну інтеграцію, щоб людина могла довгостроково планувати своє життя.
4. Роль міжсекторальної взаємодії.
Надважливо, щоб запрацювали координаційні механізми між секторами, орієнтовані на підтримку евакуйованих. Координація між громадським сектором, міжнародними організаціями та державними органами має базуватися на обміні досвідом і спільній роботі, адже багато дій дублюються, кілька команд ходять по колу, а люди допомогу так і не отримують.
5. Потрібна гнучкість у наданні послуг евакуйованим.
Через екстреність евакуаційних процесів та велику кількість евакуйованих втрачається важлива індивідуальна інформація: про потреби, життєві обставини, проблеми людини. У таких випадках і підхід, і побудова процесу мають відрізнятися. Ми повинні пам’ятати, що кожна евакуація унікальна, і кожна людина в ній має особисту історію.
«Після розміщення евакуйованих починається процес індивідуального супроводу. Багато людей закриваються в собі, бо втомлені, виснажені або просто налякані. У цей момент важлива психологічна підтримка – достатньо просто поговорити, побути поруч, узяти за руку. І люди теплішають та відкриваються», – зазначила регіональна менеджерка проєкту БФ «Рокада» в Тернопільській області Віталія Федосєєнко.
Для представників маломобільних груп населення, особливо людей старшого віку, потрібна окрема стратегія. Програми підтримки для них не можна робити універсальними – вони мають бути індивідуальними. Є ті, хто може працювати і після 60 років і ті, що потребують постійного догляду.
Далі вже треба допомагати з вирішенням конкретних життєвих питань – від відновлення документів до пошуку близьких та родичів. Завдання допомогти людині вирішити проблеми тут і зараз, щоб вона змогла піднятися на новий рівень спроможності та поступово самостійно керувати своїм життям.
6. Ресурсів в областях стає менше, вони виснажуються.
Складно з розміщенням людей, які потребують безбар’єрного середовища та цілодобового догляду. Закладів не стає більше, а люди прибувають. Наразі невелика кількість закладів може бути транзитним місцем прийому евакуйованих представників маломобільних груп населення.
Буває так, що в самій громаді все налагоджено, а на рівні місць тимчасового проживання узгодженості немає – особливо щодо людей, які не мають родичів і не можуть про себе подбати. Вони залишаються поза увагою.
«Через уже налагоджену комунікацію з представниками громад нам вдалося внести зміни до Положення про надання соціальних послуг, зокрема щодо регулярних візитів соціальних працівників до МТП. Це важливо, оскільки адміністрація МТП часто призначається на волонтерських засадах – люди, які мають свої основні посадові обов’язки, просто як волонтери виконують цю адміністративну роботу. Їм дійсно складно – і вони потребують системної підтримки. Такі зміни до Положення дадуть можливість охопити більше людей та отримати ті послуги, які дійсно надаються в громаді», – зазначила Віталія Федосєєнко.
Україна – велика держава, і налагодити ефективну роботу в понад тисячі громадах – справжній виклик. Ключове завдання – щоб кожен голова громади усвідомлював свою відповідальність і був здатен організувати злагоджену координацію на місцевому рівні. Громадські організації можуть підставити плече, підтримуючи та посилюючи процеси надання соціальних послуг, проте вони не здатні повністю замінити функції, покладені на державні інституції. Надзвичайно важливо, щоб державні органи на місцях якісно виконували свої обов’язки у сфері соціального захисту та підтримки населення, а громадський сектор залишався надійним партнером, що доповнює та підсилює їхню роботу.
Інформація про умови розміщення та наявні види допомоги в приймаючих громадах має доноситися до евакуйованих максимально реалістично, щоб їхні очікування не були завищеними і вони не зазнали розчарування.
Форум організовано в межах проєкту «Підтримка постраждалих унаслідок війни вразливих груп населення та жителів віддалених територій України» за фінансової підтримки Європейського Союзу.
