Аріф Багіров: «В Сєвєродонецьку немає жодного будинку, в який би не було влучання…»

Аріф Багіров – сєвєродонецький активіст, медійник, волонтер. Так само як для більшості мешканців Луганщини, для нього протистояння з рф почалось не 24 лютого, а значно раніше – в квітні 2014 року, коли організований ним флешмоб на підтримку територіальної цілісності України зазнав нападу проросійських молодиків. Потім була спроба з боку бойовиків так званої «лнр» заарештувати активіста, через що Аріф був змушений на кілька місяців виїхати з Сєвєродонецька.

Чутки про те що щось буде тривали довгий час… Ми вже 8 років як живемо у цьому передвоєнному-напіввоєнному стані, а останні тижні ситуація ще більше загострювалася.

В ніч на 24 лютого я залишився ночувати у Роми Миронова, фронтмену гурту «Кінець липня», в якого ми були на репетиційній базі. Вранці він мене розбудив й каже «Аріф, війна!». Я кажу: «Тобто війна? В нас й так вже війна, про що ти?! Це не привід будити о шостій!». На що він відповів, що все стало набагато серйозніше: росіяни перейшли кордон в декількох місцях, авіаудари та масові бомбардування вже у більшості областей України. Й я розумію, що вже почалося й потрібно щось робити.

Я одразу вирішив, що буду в Сєвєродонецьку стільки, скільки можливо, й буду корисним, але чим саме буду займатися – ще не знав.

 З перших днів повномасштабного вторгнення Сєвєродонецьк потерпав від обстрілів. Артилерійські удари наносилися по аеродрому в околицях міста, по продуктовим складам, автозаправкам та житловим кварталам. Це був натуральний невпорядкований обстріл. Тобто мова не йшла про те, що били по воєнним об’єктам, бо військових об’єктів в Сєвєродонецьку не було. Першими потрапили під удар саме спальні райони міста. 

На початку березня російські військові обстріляли й центральні вулиці Северодонецьку. Саме тоді вибуховою хвилею повибивало шибки в будинку де я мешкав. Після цього випадку я відправив батька з міста, сам же залишився й прожив під обстрілами ще три місяці – до кінця травня.

Цей час я намагався бути максимально корисним сєвєродончанам – разом з іншими волонтерами розвозив ліки старим людям, доглядав тварин, що залишилися у покинутих квартирах, допомагав культурним установам міста евакуювати колекцію музею Володимира Сосюри, археологічні знахідки зі Східноукраїнського національного університету, картини Бориса Романова.

Найважчим для мене у цей час було не життя в постійній небезпеці, а спілкування з тими, хто відверто чекав на російських військових. У нас в одному під’їзді жила бабуся, з якою ми якось разом ховалися у підвалі під час обстрілу, й вона у цей час говорила, що в усьому винні біолабораторії НАТО. Й я мав слухати цю маячню?! Не втримався й кажу їй: «Мені є ворогом той, хто мій будинок зараз розбиває, й на цьому моя філософія закінчується! Хто в чому винний – не знаю, але снаряди в мій дім летять точно російські!». На цьому і розійшлись. 

Втім я майже не спускався в укриття, а ночував у своїй квартирі. За увесь час був там два-три рази, коли російські військові прицільно били по центру міста. Там і без мене було багато людей – я старався не займати зайвого місця.

За два с половиною місяці постійних обстрілів Сєвєродонецьк перетворився на мертве місто. З середини травня вже не було ніяких ознак міста як урбаністичного об’єкта. Тобто, не було жодної комунальної служби, світла, газу, води, інтернету. Вже не існували звичні речі, блага цивілізації, ані лікарень, ані пожежників. Вже в травні місто було непрацездатним. В моєму кварталі усі будинки постраждали від влучання російських снарядів. Навіть у будівлю Червоного хреста що була поруч прилітало. В місті немає, мабуть, жодної будівлі, у яку б не було влучання. Усі адреси в Сєвєродонецьку можна брати й закреслювати. Вщент вигоріли будинки.

Рішення покинути Сєвєродонецьк я прийняв у другій половині травня, а виїхав 21 травня 2022 року. В день виїзду влучило в квартиру піді мною, вдома невеликий землетрус стався. А коли вже їхав з Сєвєродонецька – то прилетіло ще в сусідню квартиру праворуч. На момент, коли я виїжджав, вже тиждень або навіть більше, я чув щодня, як йдуть бої в місті: в районі парку, можливо навіть вулиці Дружби народів. Дуже близько, все ближче й ближче – кулемети, автомати. Цього дня я на велосипеді перетнув лінію зони активних бойових дій, подолавши близько 70 кілометрів до відносно безпечної території – міста Бахмут Донецької області. Чому велосипед? А чому б ні?

Наразі планую починати нове життя в Києві – не хочу чекати склавши руки поки Сєвєродонецьк буде звільнено. Тим більше навіть звільнене місто ще тривалий час буде небезпечним для життя через залишки боєприпасів, свідомо знищену чи сильно пошкоджену інфраструктуру.

Тривалий я не знав долі свої квартири – наприкінці травня в Сєвєродонецьку йшли вуличні бої, артилерійські обстріли міста стали щільнішими, ніж раніше. Житлові будинки, які могли стати укриттям для військових, розбивалися російською артилерією без жодних роздумів щодо пропорційності застосування сили.

Я чув, що будинку навпроти мого вже немає, а можливо вже немає й мого дому. Я просто не знаю це, й навіть не знаю, коли це дізнаюсь, бо й спитати вже ні в кого. Де ті волонтери, що там позалишалися, яка їхня доля. Сподіваюсь, що все добре, це перше. Й друге, я вже давно з усім попрощався, бо виїжджав з напіврозбитої квартири. Я дві ночі ночував вже не в кімнаті, а в простінку, тому що вікна вибиті й вітер гуляє, було холодно.

Історія Аріфа Багірова про численні порушення правил ведення війни, зафіксовані у статтях 8 (b)

(іі), (v), (xx) Римського статуту, а саме:

«іі) умисні напади на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є воєнними цілями»;

«v) напади на незахищені й такі, що не є воєнними цілями, міста, села, житло чи будівлі або їхній

обстріл з використанням будь яких засобів»;

«хх) використання зброї, боєприпасів та техніки, а також методів ведення війни такого характеру,

які призводять до надмірних пошкоджень або непотрібних страждань, або які є невибірковими за

своєю суттю в порушення норм міжнародного права збройних конфліктів».

Хоча Римський статут досі не ратифікований Україною, втім абсолютна заборона нападів на

цивільне населення, цивільні будівлі, застосування зброї невибіркової дії тощо зафіксована в

Женевських конвенціях та звичаєвому праві війни, що є обов’язковим для виконання усіма

арміями світу. Війна має правила, й невибіркові обстріли міста Сєвєродонецька є брутальним

порушенням цих правил.

Нагадуємо, що Восток SOS з 2014 року займається збором інформації щодо воєнних злочинів

заради забезпечення правосуддя. Якщо ви стали свідком або жертвою воєнного злочину,

повідомте про це документаторів Восток SOS. Ми віримо, що воєнні злочинці обов’язково будуть

покарані!

Повідомити про воєнний злочин можна за телефонами:

+38 099 297 64 34

+38 099 736 42 41

+38 068 664 21 04

+38 068 827 28 95

+38 050 779 47 26

+38 095 374 82 70

Або надіславши свою історію на пошту: [email protected]

Або скориставшись нашим чатботом в телеграмі @documenting_vostok_sos_bot