«В окупації все було холодним і неживим»: історія Ренати, яка провела половину життя на ТОТ
Історія Ренати, яка провела половину життя на ТОТ: «В окупації все було холодним і неживим»
Разом із онлайн-медіа «Свідомі» розповідаємо історію дівчини за посиланням та читайте нижче републікацію матеріалу.
«В окупації все було холодним і неживим»: історія Ренати, яка провела половину життя на ТОТ
Авторка: Олександра Чугунова
У 2014 році, коли Крим був окупований ворогом, життя 11-річної Ренати здавалося майже незмінним: вона продовжувала ходити до школи та не виїжджала з рідної Ялти.
«Я памʼятаю, що ми ходили з жовто-блакитними стрічками та браслетами. Для мене, як дитини, тоді не відбулося жодних змін, ніби ми як жили в Україні, так все й залишилося. Ніхто не розповідав про те, що відбулося. Лише з часом я помітила, що в нас зʼявилися іспити, яких ніколи не було», – поділилася дівчина.
Зараз Ренаті 20 років, майже 10 із них вкрав окупаційний режим. Декілька місяців тому вона наважилася покинути півострів і перетнула пункт пропуску на Сумщині. Родина дівчини ніколи не коментувала події 2014 року: мама не цікавилася політикою, а бабуся захоплюється російським телебаченням і перебуває під впливом пропаганди. У 17 років Рената почала зустрічатися з хлопцем, на ім’я Роман, він допоміг дізнатися правду про російсько-українську війну й окупацію.
Рената розповіла, що раніше Крим був переповнений туристами. Люди орендували житло та заповнювали все місто. На перший погляд, нічого не змінилося, але це вже геть інший півострів.
Після повномасштабного вторгнення дівчина думала, що відпочивальників стане менше. Тоді Рената працювала в готелі та бачила на власні очі людей, які продовжували приїжджати та розповідати про те, як влада РФ «допомагає» Україні. Це викликало дисонанс — десь неподалік триває війна, а хтось відпочиває та виправдовує дії російської армії.
Рената зізналася, що бажання виїхати на підконтрольну територію мала давно, але ніколи це не обговорювала з близькими. Рішення прийняла самостійно, рідним повідомила в останню мить.
Одне з найбільших розчарувань дівчини – нерозуміння і байдужість з боку батьків і багатьох інших людей у Криму, зокрема й до подій, що відбувалися 10 років тому й зараз.
«Якби більше людей відкрито говорили про війну, замість того, аби мовчати, то, можливо, моя родина зрозуміла б серйозність ситуації. Мені сумно від того, що довгий час мені не було до кого звернутися, аби дізнатися правду. Якби у мене була можливість виїхати раніше, я б обов’язково це зробила», – запевнила вона зі сльозами на очах.
Виїхати мотивував хлопець. За 10 років окупації Роман так і не отримав паспорт РФ. Після 24 лютого 2022 року регулярно донатив на ЗСУ, а в серпні 2023 року Романом зацікавилися проросійські активісти. Тоді він виїхав із Криму. За рік Рената та Роман бачилися двічі, найдовше – на тиждень. Нещодавно в Романа виявили онкологію. Хлопець проходить лікування в Німеччині, а кохана прийняла рішення їхати до нього.
«Я вирішила поїхати в Україну, аби отримати паспорт, а вже потім до Роми в Німеччину. Він допоміг знайти перевізника, з яким ми доїхали до пункту пропуску. Я провела в дорозі майже дві доби», – розповіла Рената.
Українці та українки, які повертаються через пункт пропуску на Сумщині, проходять обовʼязкову фільтрацію з боку РФ та перевірку з боку України. Далі їх зустрічають представники благодійних фондів і організацій. Благодійний фонд «Схід SOS» протягом 14 місяців евакуював людей з пункту пропуску.
«Ми здебільшого допомагали з логістикою: зустрічали на пункті перетину, довозили до верифікації та шелтеру, а потім – на потяг. Наші партнери зверталися до нас для вирішення індивідуальних випадків, як-от історія Ренати. Дівчина має свідоцтво про народження, проте не отримала паспорт через окупацію. Ми допомогли їй відновити документи та знайшли місце в шелтері у Дніпрі, яким опікується БФ «Схід SOS».
Ця історія важлива, бо люди без документів потрапляють у вакуум для держави, їх важко розселити або забезпечити необхідною допомогою.
Координатор напряму евакуації БФ «Схід SOS» Ярослав Корнієнко
Рената хвилювалася перед фільтрацією, була сильно зморена. Перед поїздкою підготувала телефон до перевірки – дівчина знала як це робити, бо консультувалася з хлопцем і волонтерами, які допомагають виїхати.
«Головне – не видаляти всю інформацію та не чистити телефон повністю. Це викликає підозри. Я видалила повідомлення та фотографії, що могли свідчити про мою проукраїнську позицію. Коли проходила фільтрацію, то розуміла, що люди виконують свою роботу. Російські прикордонники ставили багато запитань про те, чи ніхто не налаштовував мене проти РФ. Вони думають, що всі, хто хоче покинути ТОТ, піддалися пропаганді. З нашого боку у мене запитали чому я не виїхала раніше. Тоді я пояснила, що у 2014 році мені було 11. Тоді всі питання зникли», – розповіла Рената.
У РФ поширений наратив про те, що повернення на підконтрольні території є небезпечним. Особливо лякають тим, що за використання російської мови можуть вбити, а також стверджують, що саме Україна розпочала війну.
«Вже три місяці я на підконтрольній території. Я розумію мову, бо дивилася українських блогерів, також можу читати, але мені бракувало практики для вільного спілкування. В Україні я відчуваю себе в безпеці. Коли я приїхала, мене огорнуло тепло. Я зрозуміла, що більше немає причин для хвилювання, все навколо ніби набуло живих кольорів. В окупації все було холодним і неживим», – зізналася дівчина.
Після верифікації та перетину кордону Ренату з іншими людьми відвезли у прихисток, де надали допомогу та можливість перепочити. На пункті також надають послуги фахівці та фахівчині БФ «Схід SOS». Юристка Аліна Стеблянко дізналася, що в Ренати немає паспорта. Дівчину забрали до тимчасового шелтера для евакуйованих у Дніпрі, яким опікується фонд. Там почали процес отримання документів.
«Перше, що я зробила – пішла в АТБ. Накупила цукерок, «Корівка» – мої улюблені», – усміхнулася дівчина.
За декілька місяців очікування Рената встигла влаштуватися на новому місті.
«Місяць я чекала перевірки документів від СБУ, потім ми провели процедуру встановлення особи через відеоконференцію з моїми батьками за допомогою додатку WebEx. За 2,5 місяці отримала паспорт. Весь процес супроводжувала юристка Аліна, я їй дуже вдячна», – поділилася дівчина.
У шелтері Рената звернулася до психолога БФ «Схід SOS», спеціаліст допоміг стабілізувати емоційний стан після пережитого. Також дівчина там взяла під опіку декількох кошенят, які народилися в дні її приїзду.
«У мене з дитинства були коти та собака. Останнім часом я жила з хлопцем, його мамою та котами. Я люблю тварин і доглядати за ними. У мене навіть є декілька татуювань з котами. Зараз намагаюсь знайти дім для кошенят, які народилися тут, у шелтері. Для однієї кішки вже знайшла власника», – розповіла вона.
Рената готова до нового етапу життя. Вже поїхала до Німеччини, аби бути поряд із Романом. Також планує зустрітися з мамою в Єревані. Рената відчуває себе щасливою та спокійною, адже тепер має можливість будувати майбутнє без страху.
Історію було записано в межах проєкту «Інтегроване гуманітарне реагування для постраждалих від конфлікту громад в Україні» за підтримки USAID – US Agency for International Development, USAID Ukraine – USAID Україна.
