“Усіх переселенців об`єднує один цікавий факт – вони чітко пам’ятають дату, коли покидали свій дім” – керівниця “Восток-SOS”
10 травня в Музеї історії Києва (вулиця Богдана Хмельницького, 7) відбулось відкриття виставки “Вмісти своє життя у валізи”. Виставка присвячена проблематиці внутрішнього переміщення після початку окупації Криму та частини Донбасу навесні 2014 року. Виставка була розроблена Internews Ukraine спільно з партнерами з неурядового сектору, серед яких був і Благодійний фонд “Восток-SOS”, і буде тривати у Києві з 10 до 27 травня, потім переміститься до Львова, а потім на південь – до Одеси.
На відкритті мала виступ виконавча директорка фонду Олександра Дворецька. Ми публікуємо повний текст виступу на презентації:
“Хотіла подякувати за увагу журналістів до тематики і впевнена, що важливо експерементувати з форматами, щоб підтримувати таку увагу. Але почати свій виступ я хотіла з іншого, я сама є внутрішньо переміщеною особою, і хоч я очолюю організацію з назвою “Восток-СОС” я сама є кримчанкою. І сьогодні не просто дата, а рівно 5 років з моменту, як у себе вдома було затримано Олега Сенцова.
Це наш друг і людина яка не стала внутрішньо переміщеною особою. Між нами є велика різниця, бо я збирала свою маленьку валізу і їхала на декілька днів, а вийшло що вже на 5 років, а він залишився змагатися за нашу з вами долю. Не треба чекати загрози життю чи обстрілів, щоб залишити свою домівку так надовго, щоб не бачити своїх родичів та близьких, щоб стати на заваді кремлівським окупантам, що перебувають зараз в Криму і на Донбасі.
Наша організація, Восток-СОС, була утворена доволі природнім способом. Ми самі виїхали і хотіли допомогти тим, хто покидає свої домівки. Ми знали з чим вони стикаються, ми знали, що скоріш за все в них нема житла, що вони взяли речі першої необхідності – зубну щітку і у що перевдягнутися, але точно не взяли постіль та рушники, каструлю та чайник. І це перше з чим може стикнутися людина, яка орендувала квартиру, навіть якщо у неї можливість це зробити. Бо всього звичного там може просто не бути.
І я згадую останні слова Міністра соціальної політики Андрія Реви – “мені їх не жалко”. Не тих, хто залишився, не тих, хто виїхав, не тих, хто страждає. А от українські громадяни вийшли мудрішими за політиків. Близько 60 тисяч людей поселили тільки наша організація в приватне житло. Ми стали просто в 2014 році диспетчерською між людьми, які хочуть допомогти і тими, хто такої допомоги потребує. Нам пропонували вільні кімнати у власних квартирах, пусті квартири, які раніше здавали і заробляли кошти, дачні та літні будинки, щоб переселенці могли пережити те страшне літо 2014 року.
Зараз вже 2019 рік і ми не можемо використовувати ті ж самі методи для допомоги, потрібне системне вирішення проблем. Але без цієї першої допомоги, без цієї шаленої солідарності, а я можу сказати, що не було якоїсь окремої області більше схильної до допомоги, ми б не витримали. Житло пропонували всюди, на початку для кримчан житло пропонували навіть в Донецьку та Луганську до того, як вони стали окупованими. Пропозиції буди з Ужгорода, Львова, Харкова. Я пам’ятаю звернення львівської родини, яка дивувалась, що вони вже три дні як заповнили заявку, а до них ще ніхто не приїхав і вони перепитували у мене телефоном, чи потрібно їм щось покращити, і що хоч вони християни, то будуть ради бачити кримських татар у себе в гостях.
І мені б дуже хотілося, щоб ми продовжували зберігати таку мудрість. Не дивлячись на заяви політиків, як, наприклад, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який заявляє про зростання злочинності через переселенців. Він, авжеж, сказав потім, що помилився і його неправильно зрозуміли, що мова йшла про те, що переселенці є жертвами злочинів, але це все вже було сказано. І мені дуже жаль, що велика кількість людей, в тому числі сім’ї з дітьми повертаються в окупацію. Повертаються через те, що не змогли адаптуватися, що не змогли оплачувати дороговартісне житло, через те, що не змогли працевлаштуватися. Адже якісної програми ані по житлу, ані по працевлаштуванню за ці 5 років не з’явилося.
Ми мали більше ніж півмільйона клієнтів за роки роботи, які зверталися телефоном, онлайн та в наші офіси в Києві та в Донецькій і Луганській областях. Але те, що об’єднує майже кожного з цих людей, це те, що вони чітко пам’ятають дату, коли вони покинули свій дім. Не всі зараз згадають дату своєї останньої відпустки, але переселенці пам’ятають все про цей останній день: дату, час доби та одяг у який вони були вдягнуті. І я би дуже хотіла, щоб ми могли передати частку цієї атмосфери нашою виставкою.
Підписуйтесь на сторінку Восток-SOS і слідкуйте за новинами!
