Через пів години після евакуації в будинок Віталія з Дружківки влучив ворожий КАБ
Віталію 61 рік. Він народився й усе життя прожив у Дружківці. Не одружувався, жив із мамою у трикімнатній квартирі. Здобув середню спеціальну освіту, за фахом – столяр будівельний, тесляр. Працював за спеціальністю, поки дозволяло здоров’я.
У 30 років Віталій почав помічати, що сутінки для нього настають раніше, ніж для інших. Очам ставало дедалі важче звикати до змін освітлення. Після обстеження лікар встановив діагноз – короткозорість. Зір стрімко погіршувався: кожні пів року показники змінювалися, окуляри ставали все сильнішими, аж поки не досягли позначки –8,5. У 2001 році Віталій уперше отримав статус інвалідності II групи.
Життя родини змінилося. Працювати він уже не міг, грошей не вистачало. Довелося продати квартиру й придбати меншу. Попри це Віталій намагався триматися й брався за підробітки.
«Не все треба бачити, іноді достатньо відчувати руками. Так і працював», – каже він.
У 2015 році померла мама. На той час Віталій уже мав I групу інвалідності. Соціальна працівниця допомагала з покупками й оплатою комунальних послуг. Та навіть майже втративши зір, він намагався залишатися самостійним – готував, прибирав у квартирі.
«Коли приходили друзі, ми разом ходили на базар. Не хотів обтяжувати соціальну працівницю», – згадує чоловік.
У 55 років зір зник остаточно. Але навіть тоді Віталій не замкнувся в собі: ходив із друзями на риболовлю, мав спеціальне оснащення, намагався жити повноцінно.
Повномасштабне вторгнення він зустрів у своїй квартирі. У грудні 2025 року поруч із будинком влучила ракета. «Вибуховою хвилею меблі розтрощило, усе сипалося на голову», – розповідає Віталій. Серед пилу та уламків він намагався знайти бодай якийсь одяг. Попри пережите, не розгубився: самостійно лагодив зруйновані меблі й допомагав сусідам.
Обстріли Дружківки не припинялися. Наприкінці січня 2026 року ситуація різко загострилася. У лютому після чергової атаки три дні не було ані світла, ані води, ні газу, ні опалення. Температура у квартирі опустилася до 5 градусів тепла. Два дні чоловік нічого не їв. Тоді Віталій прийняв рішення евакуюватися. Заявку до кол-центру Благодійного фонду «Схід SOS» допомогла залишити соціальна працівниця. Віталій взяв із собою найголовніше: документи, змінний одяг і улюблений приймач з аудіокнигами.
12 лютого 2026 року екіпаж БФ «Схід SOS» разом із підрозділом ДСНС та спецпідрозділом поліції «Білий янгол» допомогли Віталію покинути небезпеку. А вже за пів години після того як вони забрали чоловіка, в його будинок влучив ворожий КАБ. Дорогою до більш безпечного місця Віталію зателефонував сусід та повідомив про це.
Виїжджаючи, чоловік плакав та запевняв інших:
«Швидше виїжджайте, поки цілі».
У транзитному центрі в Павлограді Віталій отримав першу психологічну підтримку. Фахівчині БФ «Схід SOS» допомогли йому оформити всі необхідні документи та налагодити отримання грошової допомоги.
Нині Віталій проживає в Центрі соціальної адаптації для людей з інвалідністю ГО «Океан Добра» у Дніпрі. Там він отримує стаціонарний догляд, юридичну і психосоціальну підтримку та очікує на подальше розселення.
Евакуація цивільного населення здійснюється у межах проєкту «Комплексна всебічна підтримка та захист вразливих категорій евакуйованих осіб», що реалізує БФ «Схід SOS» за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF).
Нагадаємо, нещодавно Благодійний фонд «Схід SOS» та Укрзалізниця врятували ще 25 людей з прифронту.
